1 На закінчення. Тим, які колись зміняться. Повчання Давида на згадку про те, як він спустошив вогнем Сирійську Месопотамію і Сирію Сованську,
2 коли повернувся Йоав і розгромив у Соляній долині дванадцять тисяч чоловік .
3 Боже, Ти нас відкинув і розтрощив, — Ти був розгніваний, та помилував нас.
4 Ти потряс землею, привів її в замішання. Зціли її рани, бо вона захиталася.
5 Ти навів великі труднощі на Свій народ, Ти напоїв нас вином приголомшення.
6 А тим, які Тебе бояться, Ти подав знак, щоб утікали від лука.
(Музична пауза).
7 Щоби Твої улюблені спаслися, — вислухай мене і спаси Своєю правицею.
8 Бог сказав у святині Своїй: Буду радіти, розділю Сікіму, виміряю Долину поселень:
9 Мій Ґалаад, Мій Манасія, Ефраїм — сила Моєї голови, Юда — Мій цар.
10 Моав — посудина Моєї надії, до Ідумеї сягатиме Моє взуття, филистимці підкорилися Мені!
11 Хто ж приведе мене до укріпленого міста? Хто мене поведе в Ідумею?
12 Чи не Ти, Боже, що нас відкинув? Чи не виступиш, Боже, з нашими військами?
13 Надай нам допомогу в біді, адже людська поміч марна.
14 А з Богом ми наберемося сили, — Він матиме за ніщо тих, які гноблять нас.
