1 Тож я, Павло, сам закликаю вас лагідністю і покірністю Христа, — я, який «покірний, коли присутній» між вами, «а коли відсутній — відважний» стосовно вас.
2 Тож прошу: коли я прийду, то щоб мені не довелося вдатися до сміливості, яку розраховую рішуче виявити щодо деяких, котрі вважають, що ми чинимо по-тілесному.
3 Але, перебуваючи в тілі, ми не по-тілесному воюємо!
4 Бо зброя нашої боротьби не тілесна, а сильна завдяки Богові, щоби знищити твердині; ми руйнуємо задуми
5 та всяку гордість, що повстає проти Божого пізнання; ми підпорядковуємо кожний задум на послух Христові;
6 ми готові відплатити за будь-який непослух, коли сповниться ваш послух.
7 Ви дивитеся на обличчя. Коли хто переконаний, що він належить Христові, тоді нехай сам врахує ось що: як він, так і ми — Христові.
8 Якби ж я значно більше хвалився нашою владою, яку дав [нам] Господь для вашого збудування, а не для руйнування, то не був би засоромлений.
9 Втім, хай вам не здається, ніби я хочу залякати вас посланнями.
10 Адже мої послання, кажуть, «вагомі та сильні», а коли я «особисто присутній, — то немічний», і мова моя жалюгідна.
11 Та нехай знає такий, що які ми на словах у посланнях, коли відсутні, такі ми й на ділі, коли присутні.
12 Не сміємо судити чи рівняти себе до інших, які вихваляють самі себе; але ті, котрі самі себе міряють по собі та порівнюють себе із собою, не є розумними.
13 Ми ж не будемо безмірно хвалитися, але згідно з мірою еталона, що його дав нам Бог як міру, яку застосовуємо і до вас.
14 Тож не сягаємо занадто, наче ми не досягли вас: адже ми досягли вас Євангелієм Христа!
15 Надмірно не хвалимося чужою працею, а маємо надію, що коли у вас зросте ваша віра, ми надміру звеличимося, згідно з нашим взірцем,
16 щоби звіщати Євангеліє далеко за вашими околицями , а не хвалитися готовим на чужому полі.
17 Хто ж хвалиться, нехай хвалиться в Господі.
18 Бо досвідчений не той, хто сам себе ставить, а той, кого ставить Господь.
