1 І Товія, відповівши, сказав йому: Батьку, зроблю все, що ти мені заповів.
2 Але як я зможу взяти срібло, коли я його і не знаю?
3 Він дав йому записку і сказав йому: Поки я живу, пошукай собі чоловіка, який піде з тобою, і дам йому зарплату. І, пішовши, візьми срібло.
4 І він пішов шукати чоловіка, і знайшов Рафаїла, який був ангелом, та він не знав.
5 І він йому сказав: Чи можу піти з тобою до Раґів у Мідії, і чи ти обізнаний з місцями?
6 І сказав йому ангел: Піду з тобою — і дорогу знаю, я ж перебував у нашого брата Ґаваїла.
7 І сказав йому Товія: Почекай на мене, і скажу моєму батькові.
8 А той сказав йому: Іди й не барися.
9 І він, увійшовши, сказав батькові: Ось я знайшов того, хто піде зі мною. Він же сказав: Поклич його до мене, щоб я пізнав, з якого він племені та чи вірний, щоб піти з тобою.
10 І він його покликав, і той увійшов, і вони привіталися один з одним.
11 І сказав йому Товит: Брате, з якого племені та з якої родини ти є? Об’яви мені.
12 А він йому сказав: Хіба ти шукаєш плем’я і рід найманця, який піде з твоїм сином? І сказав йому Товит: Бажаю, брате, пізнати твій рід та ім’я.
13 А він сказав: Я, Азарія, син великого Ананії, з твоїх братів.
14 І він йому сказав: Здоровим іди, брате, і не злися на мене, що я запитав, аби довідатися про твоє плем’я і твій рід. А ти, мій брате, походиш з гарного і доброго роду. Адже я знаю Ананію і Ятана, синів великого Семея, коли ми ходили разом до Єрусалима, щоб поклонитися, несучи первоплоди і десятини того, що вродилося, і не заблукали в блуді наших братів. Ти з доброго кореня, брате.
15 Але скажи, яку тобі дам зарплату, чи драхму на день і потрібне тобі, як і моєму синові?
16 І ще додам тобі до зарплати, якщо здоровими повернетеся.
17 І задоволені були цим. І він сказав Товії: Приготуйся на дорогу, і нехай вам щастить. І приготував син його те, що на дорогу. І його батько сказав йому: Іди із чоловіком, а Бог, що мешкає на небі, нехай дасть вам добру дорогу, і нехай його ангел іде з вами. І вийшли обидва, щоб відійти, і собака хлопчини з ними.
18 Анна, його матір, заплакала і сказала Товитові: Чому ти послав нашу дитину? Чи він не є палицею нашої руки, коли він входить і виходить перед нами?
19 Срібло до срібла не додавай, але нічим нехай буде для нашого хлопця.
20 Бо так, як дано нам жити від Господа, цього нам достатньо.
21 І сказав їй Товит: Не говори слово, сестро, він здоровим прийде, і твої очі його побачать.
22 Бо добрий ангел іде з ним, і йому пощастить у дорозі, і повернеться здоровим.
23 І вона перестала плакати.
